У Середньовіччі у Гданську вже була створена система водопостачання через мережу підземних трубопроводів. На початку 20 століття у місті можна було побачити ще залишки млина, який кілька століть качав воду для цієї мережі, пише сайт gdansk-name.eu. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про гданську систему водопостачання, яка була у минулих століттях.
Середньовіччя
У ранньому Середньовіччі жителі Гданська черпали воду з колодязів. Також місцеві використовували ресурси Седлецького потоку. Польські історики стверджують, що найпівнічніший потік впадав прямо у Віслу, а решта потоків розчинялася в Мотлаві. У цей період у місті було створено гідрологічну систему. Це був канал, який руслом довжиною майже дванадцять кілометрів приносив до Гданська частину ресурсів бурхливої річки Радуні. Його викопали у 14 столітті. Ця система насамперед призначалась для живлення турбін тевтонських промислових заводів.
У 1356 році Гданськ здобув водопровід, який складався з двох систем. Одна з них розподіляла воду для потреб споживання, а інші використовувалась для промислових потреб. Загалом місто мало кілька систем водопостачання. Зокрема качали воду з Млинського каналу та з Седлецького потоку. У Гданську доступ до води був досить вільним, тож це полегшувало боротьбу з пожежами, які часто виникали серед дерев’яних і солом’яних будівель міста.
Розвиток водопостачання
З кожним роком населення Гданська збільшувалось, а внаслідок цього у місті зводились нові будівлі. З’явилось все більше майстерень, складів. У цей період міський водогін подавав воду, яка була небезпечною для споживання. Цю воду забруднювали ремісники з приміських поселень. Здебільшого це були пивовари, які працювали на заводах поблизу місцевого каналу. Згодом почали забруднюватись колодязі. Тож у цей період у місті була екологічна катастрофа. Внаслідок цього чимало жителів Гданська переїжджали у передмістя, де була чиста вода та повітря.
У 1536 році, аби врятувати здоров’я місцевих жителів, рада прийняла рішення підключити міську мережу до резервуара здорової води. Він був досить великим, аби забезпечити постійно наростальні потреби міста, що розвивалося. Згодом гданським резервуаром став млиновий ставок. Звідти вода у місто текла через підземний колектор.
У цей період у Гданську була побудована перша насосна станція, яка перекачувала воду з каналу в мережу. Насосна станція функціонувала завдяки одному млиновому колесу. Металевий поршневий насос засмоктував воду з каналу в резервуар, який був висотою кілька метрів і побудований з дерев’яних дощечок, скріплених залізними обручами. Він був оснащений дверцятами внизу, що полегшувало обслуговування та видалення осаду. Подолавши укріплення, водопровід проходив під вулицею Длугою і, ведучи воду до Длугого Таргу, розгалужувався до численних вуличних колодязів, до фонтану перед двором Артуса та до будинків заможних міщан.
У 19 столітті Гданськ підключили до нової мережі водопостачання та каналізації. Ця система була совісно побудована, тому чудово пропрацювала до початку Першої світової війни. Загалом у Гданську вся історична інфраструктура залишалася практично недоторканою. Частина об’єктів була виведена з експлуатації, але фізично не ліквідована. Також вціліли 4 великі водойми, зокрема Стара Оруня, Старий Собеський, Циганка та Високий Двір. Перші два були виведені з експлуатації приблизно в 1978 році через ліквідацію найстарішої зони низького тиску, решта два працюють донині. Завдяки шанобливому ставленню у минулому столітті чимало систем водопостачання у Гданську збереглись до 21 століття.