Орунський парк імені Емілії Гоене — мальовниче місце в глибокій долині струмка Орунь, оточеній крутими схилами моренних пагорбів. Він розташований у південній частині Гданська. Парк займає понад 19 гектарів і за площею посідає третє місце в місті.
Зелений простір з багаторічною історією є частиною природоохоронного комплексу Dolina Potoku Oruńskiego (Долина Орунського струмка). Місце, де тихий плескіт води зливається з шелестом листя вікових дерев, приваблює відвідувачів гарними ставками, дивовижними каскадами води, тінистими алеями та сучасними атракціями, такими як амфітеатр «Орана» та пливучий фонтан, запущений у квітні 2025 року. Мешканцям та гостям Гданська парк слугує локацією для комфортного відпочинку, проведення культурних подій і прогулянок. У цій статті на gdansk-name.eu зануримося в багату історію Орунського парку та розповімо про ключові події та людей, що вплинули на долю природної перлини Гданська.
Створення Орунського парку
Історія Орунського парку починається наприкінці XVI століття, коли долина струмка Орунь ще була тихою околицею за межами міста. На гданській мапі 1599 року, авторство якої приписують відомому картографу Фрідріху Берндту, з’являється перша згадка про невеликий мисливський дворик. Це був не парк у сучасному розумінні, а радше місце для усамітнення та відпочинку, куди заможні мешканці Гданська тікали від гамору портового міста.
Першими задокументованими власниками цієї території є брати Тевеси, гданські патриції. Для них долина Оруня була місцем для полювання та прогулянок. Згодом маєток перейшов у власність члена міськради Гданська Міхала Керля. Пізніше ділянку успадкував син чиновника Натанаель.
На початку XVII століття власником садиби став бургомістр Гданська Бартоломей Шахманн. Саме з його іменем пов’язують перші серйозні зміни в облаштуванні території Орунського парку. При Шахманні маєток почали впорядковувати. Там з’явилися:
- ставки;
- канали для відведення та розподілу води;
- алеї;
- композиції, характерні для садової культури епохи Ренесансу.
Колишнє місце для полювання набувало рис елегантного паркового простору, створеного не лише для користі, а й для естетичного задоволення.
У 1630 році господарем маєтку став гданський мер Йоганн Ціренберг. Тоді Орунський парк уже мав репутацію елітного місця. Там збиралися представники міської верхівки, люди, пов’язані з мистецтвом, наукою та культурним життям Гданська. Парк прикрашали водойми, декоративні насадження та садові елементи, які відповідали смакам заможного міського суспільства того часу. Орунський маєток дедалі більше сприймали не лише як зону відпочинку, а як простір для спілкування та обміну думками.
Саме в першій половині XVII століття була закладена основа для подальшого розвитку Орунського парку. З приватної садиби він крок за кроком перетворювався на один з перших упорядкованих садових комплексів у Помор’ї. Там поєдналися прагнення до гармонії з природою, мода на садове мистецтво та прагнення до комфортного відпочинку.
Золотий період парку
Розквіт Орунського парку припав на кінець XVII – XVIII століття. Тоді маєтком володів заможний гданський судновласник Альбрехт Гроддек. У 1698 році перед урочистим візитом до Гданська в маєтку зупинявся польський король Август II Сильний, що підкреслило престиж місця. У парку полюбляла відпочивати еліта. Його краса вражала пишними садами та привабливими гідротехнічними спорудами.
Розвиток парку перервала облога Гданська російськими військами у 1734 році. Тоді тривала війна за польську спадщину. Місце тимчасово стало штабом російського фельдмаршала Мюнніха. У той час Орунський парк зазнав значних пошкоджень інфраструктури та насаджень. Проте після завершення військового конфлікту територію швидко привели до ладу.
У 1780 році маєток придбав відомий ботанік з Гданська Готфрід Рейгер. Він перетворив парк на один із найвизначніших ботанічних садів Європи того часу. Рейгер облаштував теплиці для вирощування екзотичних рослин, таких як ананаси, цитрусові дерева та кавові кущі, що було рідкістю в помірному кліматі Помор’я. Польський ботанік систематично збирав і вивчав місцеву флору. Результатом його дослідів стала наукова праця, в якій Рейгер розповів про час цвітіння понад 360 видів рослин регіону. Про ботанічний сад у Гданську знали далеко за межами Польщі. Він приваблював вчених і мандрівників з інших країн.
У XVIII столітті Орунський парк перетворився на символ наукового прогресу та естетичної вишуканості Гданська. Він став одним із найвідоміших садових комплексів Речі Посполитої.
Випробування війнами та відновлення
XIX століття стало для Орунського парку непростим часом. У 1803 році маєток придбав англійський купець Едвард Соллі, однак володів ним недовго. У 1807 році Гданськ зайняли французькі війська. Соллі був змушений залишити маєток.
Найбільших руйнувань парк зазнав у 1813 році, коли на його території відбувалися бої між французькими та російськими військами. Сади, ставки й будівлі були практично знищені. Про трагічні події та людські втрати в Орунському парку нагадує пагорб, який назвали Góra Łez (Гора сліз).
Після завершення бойових дій місце отримало друге життя завдяки гданському купцеві Фрідріху Гоене. Він викупив та відновив маєток. Двір перебудували в класицистичному стилі. Там з’явився ще один ставок. Замість прямокутних алей проклали доріжки в англійському дусі. Парк став відкритим для прогулянок.
Після Першої світової війни донька Фрідріха, Емілія Гоене, заповіла маєток Гданську з умовою, що він не буде використовуватись як ресторан. Так приватна садиба остаточно перетворилася на громадський простір. Попри численні руйнування та зміни власників, парк зумів зберегти свою історію.
Доля парку у XX–XXI століттях
У міжвоєнний період Орунський парк став одним з найпопулярніших місць, де відпочивали мешканці Гданська. Там часто проводили міські заходи.
Після Другої світової війни будівлі на території парку використовували для соціальних потреб. Там діяли будинок для людей похилого віку та дитячий садок, який зберігся донині. У повоєнний час місце залишалося відкритим для відвідувачів, хоча його стан поступово погіршувався.
У 1974–1979 роках провели першу масштабну реконструкцію Орунського парку. Територію впорядкували, проклали доріжки, встановили освітлення та прикрасили роботами польського скульптора Альфонса Лосовського.
У липні 2001 року через тривалі зливи Орунський струмок вийшов з берегів. Через повінь були пошкоджені доріжки, газони та зелені насадження. Після сходу води територію тимчасово закрили для ліквідації наслідків стихії.
У 2007 році в парку запрацював центр культури польських татар, а у 2010 році відкрили пам’ятник, присвячений татарській громаді Польщі. Та найбільші зміни відбувались у 2014–2017 роках. У межах проєкту вартістю понад 9 мільйонів злотих відновили історичні елементи, оновили алеї, облаштували дитячий майданчик і збудували амфітеатр «Орана».
У 2019 році в будівлю в парку перенесли музичну сцену організації «Гданський архіпелаг культури». Там проводять концерти, кінопокази та культурні заходи.
Оруньський парк — це значно більше, ніж просто місце для прогулянок. Переживши роки руйнувань та відроджень, він перетворився на символ гармонії між людською історією та силою природи. Вікові дерева в парку пам’ятають королівські візити, відлуння воєн та азарт наукових відкриттів. Місце є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва, де сучасність поєднується з історичною величчю.
