Історія появи парку в Оліві сягає XII-XIII століть. Саме у цей час заснували цистерціанське абатство. Заклад були важливими самодостатніми центрами в середні віки. Ченці знали медицину, науку, культуру, ремесла та сільське господарство. Результатом їхньої любові до садівництва стало освоєння прилеглих земель новими посадками зернових, трав і декоративних рослин, пише gdansk-name.eu.
Початок створення
У 1186 році абатство вирішило розташуватися у лісовій місцевості. Локація була між шляхами до Ґданська. Згодом будувалися класні будівлі, які оточувалися садами, алеями, луками, ставками, ретельно вписувалися в простір.
Ймовірно, монахи вже розбили монастирський сад, можливо, надавши деякій його частині декоративного характеру. Проте цілком декоративно-рекреаційний сад почав виникати у зв’язку з будівництвом резиденції абата, про яку згадується в джерелах наприкінці XVI століття. Саме в цьому декоративному саду біля резиденції абата Францішека Залеського 26 липня 1734 року король Саксонський Август III влаштував іменини на честь своєї святої покровительки цариці Ганни Іванівни. Історики не мають значних даних щодо подій того часу.
Результатом пристрасті ченців до садівництва стало освоєння прилеглих територій шляхом посадки нових культур, трав і декоративних рослин. У середині XVI столітті околиці монастиря в Оліві були сформовані у типовий монастирський сад. Абатство з прилеглою територією стало цікавим місцем для відвідин і зустрічей багатьох видатних особистостей, як духовенства, так і мирян. Тут зупинялися польський король Сиґізмунт III Ваза, король Владислав IV та Ян Казимир. 3 травня 1660 року в абатстві також було укладено історичний «Оливський мир», який закінчив кількадесят років польсько-шведської війни.
Абатський парк став відкритим для відвідувачів наприкінці XVIII століття, про що свідчать численні письмові повідомлення. У 1754-1756 роках з ініціативи абата Яцека Гяцинта Рибінського було створено палац у стилі рококо з садом геометричної форми, типової для барокових садів. Проєкт нового плану Олівського парку розробив садівник Гентшель, а роботу доручили Казімєжу Дебінському з Коцка, який раніше працював у Ізабели Чарторийської.
Особливості
Парк має просторове планування у стилі пізнього бароко, в основі якого лежать дві асиметричні осі різної довжини. На новий план парку навіяли класичні французькі сади архітектора Андре де Ле Нотра, творця декоративних садів у Версалі. Палац розташовувався на головній осі між почесним двориком (cour d’honneur) і садовою кімнатою, розмежованою алеями формованих лип (пов’язками), інтер’єр якої заповнювався газонною підлогою в стилі рококо.
Головну композиційну вісь, що йшла від палацу, завершував водяний партер – прямокутний басейн, так званий Лебединий ставок. Довшою поперечною віссю була алея, звернена на схід до моря, засаджена двома рядами ліпних дерев (заввишки до 15 м), що закінчувались прямокутним розширеним каналом, обрамленим липовими в’язками.
Завдяки отриманій ілюзії, ніби море (3 км) починається відразу за каналом, монахи символічно назвали його Дорогою у Вічність, а згодом, на честь єпископа, Княжим видом. З північного боку довшої композиційної осі розташовано два прямокутні квартали. У зниженій зоні був спроєктований другий партер саду, так званий парадисум – рай, а потім лабіринт (нині альпійський сад). Простір на схід від палацу займав просторий зоопарк.
Після поділів Речі Посполитої
У 1772 році після Першого поділу Польщі, Оліва опинилася під владою Пруссії. Тоді монастир втратив свої володіння та джерела прибутку, а монастир опинився під загрозою ліквідації. У 1782 році, після смерті абата Рибінського, прусський король призначив абатом свого далекого двоюрідного брата Карла Гогенцоллерна-Гехінгена. Він також був єпископом Хелмно, а потім Вармії. Часто, цілком помилково, забувають про його роль у створенні парку в Оліві.
У північній частині парку, сьогодні відомої як китайсько-англійська (або англійська), створені звивисті стежки та водойми, що імітують дику природу. Було побудовано багато альтанок, павільйонів, «церков» та інших паркових пристроїв, зображення яких ми знаємо зі збереженого плану парку 1792 року, підписаного гербом Гогенцоллернів. Залишки тих прикрас — два штучні кургани на північній стороні парку або каскад на Олівському струмку, який, найімовірніше, був побудований на місці колишнього млина, що існував тут до XVI століття.
Заслугою Кароля Гогенцоллерна та його садівника є розбудова пагорба Пахолек, названого на честь абата. Включений у 1793 році до маєтків абатства, він став частиною парку, завдяки чому не закінчувався з північного боку чіткою межею, а мав свою прибудову, яку увінчував оглядовий павільйон на вершині пагорба. Ця частина паркового комплексу непомітно переходила в природний ліс.
Любитель садів, єпископ Ігнацій Красіцький, який був частим гостем як в абата Рибінського, так і у Кароля Гогенцоллерна, міг вплинути на формування парку в Оліві.
У 1803 році останнім абатом в Оливі був Юзеф Гогенцоллерн-Гехінген. Він отримав цю посаду разом із боргами від свого дядька. Монастир було закрито в 1831 році, але Йосип Гогенцоллерн залишався власником палацу і парку до своєї смерті в 1836 році.
Потім парк став власністю Прусської держави, а Густав Шендорф був призначений інспектором. Новий адміністратор доглядав за парком до 1881 року і привіз до Оливи велику кількість екзотичних рослин. Він зняв частину вже пошкоджених паркових пристроїв. Під його керівництвом парк набув характеру дендрологічного та пейзажного саду.
Популярність парку в Оліві зросла, коли в 1925 році локація стала резиденцією єпископа Гданського, а постцистерціанський костел було піднесено до рангу кафедрального собору. В 1927 році в Палаці абатів відкрили музей.
У XX столітті
Попри те, що 1945 рік приніс Оліві відносно невелику шкоду, особливо порівняно з іншими районами Гданська, рослинність парку постраждала. Це сталося через те, що німці намагалися зупинити атаку радянських окупанітв у безпосередній близькості від парку, на теперішній вулиці Опата Рибінського.
Після війни парк був внесений до реєстру охорони пам’яток природи Ґданського воєводства, а в 1971 році до реєстру пам’яток міста. В парку у 1946 році створили станцію акліматизації рослин. У 1952-1956 роках створено ботанічний сад. У літній сезон він відкритий для відвідувачів разом з пальмовим будиночком і альпінарієм. Цінним доповненням до ботанічних колекцій є таблички з назвами рослин. Подібні таблички колись розміщували на деревах по всьому парку.
У 1955 році, до сторіччя його смерті, парку було присвоєно ім’я Адама Міцкевича. Кам’яне погруддя поета, висічене Францішеком Дроздом за проєктом Костянтина Леха, було відкрито наступного року в куточку під назвою «Рай».
Навесні 1976 року в парку знайшла своє місце Галерея сучасної ґданської скульптури. Виставка була створена з ініціативи гданських скульпторів та Національного музею в Гданську, про що свідчить меморіальна дошка на стіні Палацу абатів.
У 2001 році відновлено південно-західну частину парку – колишній господарський сад монастиря цистерціанок. Наймолодша частина парку — фрагмент ботанічного саду в японському стилі, розташований біля ставка в його північно-східній частині.