Цегляні арки, ніби з творів Дена Брауна, найдовше відлуння в підземному лабіринті та місце зимівлі сотень кажанів — все це про водосховище в Старій Оруні, пише сайт gdansk-name.eu. А ще це прекрасні краєвиди на острів Собєшево та Гданську затоку. Також це перший резервуар, з якого вода потрапляла до мешканців Гданська через водогін.
Історія створення
Водосховище Стара Оруня розташоване на пагорбі біля Орунського парку. Побудували його в 1869 році для забезпечення водою мешканців міста. Точний рік відомий зі знайденої капсули часу, яка була замурована у стіну в пляшці під час ремонтних робіт. Волога та невблаганна дія часу зробили свою справу, тому не збереглося саме послання, але вкінці листа чітко видно рік – 1869. Резервуар має форму квадрата зі сторонами довжиною 40 метрів та висотою 5 метрів. Будували його з цегли, яку привозили із Гдинської цегельні. Високі п’ятиметрові склепінчасті стіни та тьмяне освітлення робить водогін таємничим і навіть містичним для відвідувачів. Розміщення було вдало вибрано — на пагорбі, тому навіть попри те, що резервуар розташований під землею, він довгі роки виконував функцію водонапірної вежі. До Староорунського водосховища було під’єднано додаткову магістраль з Пренгова, і вони протягом довгих років постачали воду до Гданська. Згодом обидві гілки були виведені з експлуатації та реорганізовані, але саме цей водогін дав початок сучасній системі водопостачання для Гданська. Водосховище виведене з експлуатації в 1978 році.
Зараз за архітектурною цінністю та візуальною привабливістю водосховище в Старій Оруні ні в чому не поступається знаменитому Підземному собору в Лодзі та варшавським фільтрам, але є старшим за них.
Зимівник для кажанів
Завдяки специфічному мікроклімату в резервуарі водосховища Старої Оруні його обмилували для зимівлі кажани. Зараз резервуар є найбільшим місцем проживання кажанів на півночі Польщі. Але вони тут оселяються тільки на зимівлю, тому влітку з червня по серпень водогін відкритий для відвідувачів. Завдяки співпраці місцевої влади та прихильників рукокрилих тваринок вдалося поєднати функцію охорони середовища існування летючих ссавців з культурною охороною. Тут знаходять прихисток різні види кажанів: руді, великі, бурі, кажани Наттерера. Також вдалося у водогоні поспостерігати за дуже рідкісним маленьким кажаном. Загалом у Староорунському водосховищі зимують понад 500 особин.
Місце для відчайдухів
Після виведення з експлуатації у 1970 роках водосховище довгий час пустувало і було закрите. Але сміливці знаходили можливість потрапити всередину, щоб полоскотати собі нерви, бродячи між цегляними арками у воді. Заборона відвідувати водний резервуар тільки заохочував відчайдухів. Вже на початку 2000 років влада міста зрозуміла, що краще не забороняти, а створити безпечні умови для відвідування цієї пам’ятки. Були проведені ремонтні роботи, в ході яких відремонтовано стіни, відновлено та зміцнено склепіння та установлено металеві конструкції: драбини та оглядові майданчики. Також проведено електропостачання та змонтовано освітлення підземного резервуара.
Відвідувачів тут не бракує, оскільки тут є на що подивитися. Окрім мандрівок таємничими, ніби середньовічними підвалами, тут можна зіграти у квест-гру. Розвага передбачає пошук захованого скарбу від короля Яна III. Для учасників є 10 листів-підказок про місце захованих скарбів, які треба відшукати за годину. Цей квест є дуже популярний серед школярів, тому, якщо планувати відвідування водосховище у Старі Оруні, то варто зареєструватися на гру і придбати квитки заздалегідь.
